Кажуть, що Міністерству фінансів постійно катастрофічно бракує грошей на поточні потреби країни, і замахуватися на інвестиційні проекти у такій ситуації немає ніякої можливості. Однак в Україні є люди, у яких бувають надлишки грошових знаків – заощадження. Хтось зберігає їх на депозитах, а хтось – у затишному місці в готівковій формі.

У ЗМІ були повідомлення, що на руках в українців є готівкова валюта на суму приблизно 92 мільярди доларів. А в обороті – ще близько 280 млрд грн готівкою. Звісно, частина цієї гривні зберігається у банках і касах підприємств, проте на руках у населення залишається ніяк не менше 200 млрд грн. Природно, більша їх частка необхідна на поточні витрати людей, але частина цілком могла б розташовуватися на банківських рахунках, поповнюючи кредитні ресурси фінансових установ. Вражаючі цифри, так?

Ну і як ці гроші змусити працювати на економіку? Як витягти їх з банок і з-під матраців та скерувати на інвестиції? Чомусь всі зациклилися у нас на банківських депозитах, ніби не існує інших широко поширених у світі фінансових інструментів. Вони, взагалі-то кажучи, відомі фінансистам та економістам усього світу, але чомусь ну ніяк не втілюються в українські реалії. Не претендуючи на повноту рецептури, згадаємо хоча б деякі з механізмів, для впровадження яких уряду і Нацбанку не потрібно нічого, крім сумлінної роботи та прагнення зробити країні добре.

Для початку згадаємо старовину. Не ту, коли в ходу були золоті, срібні та мідні монети, а часи СРСР, який, між іншим, був і на нашій території. Можливо, не всі старожили пам'ятають (а деякі і не знали) таку штуку, як тривідсоткові облігації. Так-от, ці облігації були дуже популярні, і з їх допомогою держава залучала гроші населення в казну, а населення купувало ці папери без будь-якого примусу, тобто з доброї волі. А деякі ними користувалися навіть з великим задоволенням. У чому суть?

Держава випускала у вільний обіг виграшні (безпрограшні) облігації у паперовому вигляді в кількох номіналах. Якщо пам'ять не зраджує, номінали були 10, 25, 50 і 100 рублів. Можливо, були й більші, але мені ними користуватися не доводилося. Купити облігації можна було в будь-якому відділенні ощадбанку. Ніякі документи для цього не потрібні – плати за номіналом і отримуй. І продати ці облігації також можна було за номіналом у будь-який (робочий) час і теж у будь-якому відділенні ощадбанку. Відсотки на облігації не нараховувалися, а "тривідсотковими" вони називалися – не знаю чому. Здається, 3% від суми реалізованих паперів прямувало на розіграші призів. Розіграші здійснювали кожну декаду, результати публікували в газеті, призи були лише грошові.

У старому фільмі "Зиґзаґ удачі" головний герой взяв потайки з "чорної каси" трудового колективу фотоательє, де він працював, гроші і купив на них облігацію, яка виграла великий приз. Коли співробітники критикували його за нерозсудливість, він виправдовувався повною відсутністю ризику в цій "операції".

Так-от, чому б нашому Міністерству фінансів не реалізувати щось схоже? Я маю на увазі не взяти гроші з "чорної каси", а випустити у вільний обіг безвідсоткові виграшні облігації державної позики. Припустимо, кілька відсотків від залучених коштів, ну, наприклад, ті ж 3% скеровувати у призовий фонд, розподіливши цей фонд на 12 розіграшів (по одному на місяць). Обіг цих облігацій цілком можна покласти на державні банки, нехай ще 0,1% коштів піде на оплату послуг цих банків.

Звісно, живучи в ногу з часом, частину випуску можна і потрібно здійснити в електронному вигляді. У нас вже доволі добре розвинулись та поширились і електронні гроші, і платіжні системи, і навики людей.

Що держава від цього матиме? По-перше, грошові ресурси за низькою ціною, які можуть бути спрямовані, наприклад, на розвиток інфраструктури. По-друге, скорочення готівкової грошової маси, надлишки якої вічно зривають валютний ринок або ціни. По-третє, результати від реалізованих інвестиційних проектів. По-четверте, схвалення народу і похвалу ЗМІ. Чим уряд ризикує? А ні чим. Хіба що витратами на друк облігацій (якщо вони будуть у паперовій формі) та організацію розіграшів. Але цей ризик близький до нуля.

Що отримують громадяни (а можливо – й іноземці)? По-перше, можливість зберігати заощадження у вигляді цінних паперів, нехай і без відсоткового доходу, зате з імовірністю отримання набагато більш істотного призу. Причому папери ці високоліквідні, а тому більш привабливі. Це не та лотерея, куди гроші віддаєш назавжди, якщо нічого не виграв, тут завжди своє можна повернути. По-друге (разом з урядом), результати інвестиційних проектів, які реалізуються завдяки цим грошам: робочі місця, автошляхи, високотехнологічні виробництва, школи та ін. По-третє, альтернативний фінансовий інструмент, причому не тільки високоліквідний, а й винятково надійний – кому ж іще вірити, як не своїй рідній державі. Особливо у часи ослабленої довіри до банків. По-четверте, гордість і почуття глибокого задоволення від принесеної суспільству користі. Ну і ще (якщо цінні папери безготівкові, тобто електронні) – зниження ризику просто десь загубити або втратити свої кровні внаслідок крадіжки, пожежі, повені, цунамі або виверження вулкана.

Продовжити тему державних позик логічно буде згадкою про можливість випуску процентних облігацій. Тут, здається, все очевидно. Питання лише у відсотковій ставці. Якщо ця ставка не буде цікава людям, то випуск провалиться. Хоча за часів настороженого ставлення населення до банків знайдеться чимало охочих знизити інфляційні втрати за рахунок держави, довіривши їй свої заощадження. Але можуть бути й інші причини провалу. Найбільш очевидні – слабка інформаційна підтримка і погана (незручна для людей) організація обігу паперів.

До речі, саме відсутність зручного механізму обігу цінних паперів у нашій країні і є чи не основною проблемою вкладення мізерних капіталів українців у такі активи. Вже майже 24 роки ми будуємо капіталізм, а основний капіталістичний інструмент у нас так і не доступний широким масам. Як подивишся іноземне кіно – там люди неабияку частку своїх заощаджень зберігають у вигляді акцій, облігацій та іншої паперової продукції. А у нас? Куди мені піти зі своєю тисячею гривень, щоб купити папери путнього підприємства? З сотнями тисяч можна піти до брокерів, які на біржі щось підберуть, а з одною-двома? Можливо, це дрібниця для ринку – одна тисяча гривень. Але один мільйон громадян по одній тисячі – це вже мільярд. То куди йти цьому мільйону простих українців? І я не знаю.

Але повернемося до державних облігацій. Справа в тому, що вони можуть бути інструментом не тільки позики взагалі, а й позики цільової, для конкретного проекту. Якщо цей проект правильно економічно обґрунтований і добре організований, то він має не тільки дати технічний або організаційний, або соціальний, або який-небудь ще ефект, але і принести економічну вигоду. І цією вигодою організатори проекту мають поділитися з тими, хто його профінансував. Іншими словами, виплатити дохід за цими цільовими облігаціями. Дохід цей має бути обчислений на етапі розробки техніко-економічного обґрунтування і закладений в умови випуску облігацій. Уряд, між іншим, не тільки може організовувати і реалізовувати великі соціально та економічно значущі проекти, але й зобов'язаний це робити.

І знову про облігації. Оскільки з обігом акцій, векселів, депозитарних розписок та інших екзотичних для нас інструментів у нашій країні, як уже говорилося, не дуже. І знову про державні. Але на цей раз про облігації державних підприємств. Саме державних, оскільки до інших довіра у нас кульгає. Спробуємо на гіпотетичних прикладах.

Гіпотетичний приклад перший (військовий і бюджетний). Припустимо, армія в особі держави, а точніше – Міністерства оборони замовляє державному ж заводу серію нових і абсолютно непереможних танків. І гроші на це в бюджеті передбачені. Але бюджет – штука така, що в наявності передбачені гроші не завжди є в потрібний час у потрібної кількості. Як правило, для збору необхідної суми потрібен якийсь термін. Найчастіше гроші з'являються після того, як замовлення вже мало бути виконаним. Але заводу для організації виробництва нової продукції гроші потрібні прямо зараз, щоб встигнути створити необхідний технологічний потенціал і придбати потрібні матеріали та комплектуючі, а також платити зарплату людям, які цим займаються. Не чекати ж, коли Мінфін гроші назбирає – так і до кінця війни можна танки не отримати.

Можна, звісно, взяти кредит у банку, але, по-перше, це може бути занадто дорого і, по-друге, це не завжди можливо з різних причин. Ось якраз той випадок, коли народ може з доброї волі з вигодою для сімейного бюджету підставити своє могутнє плече. Для цього заводу потрібно надрукувати і випустити цільові облігації. Можна з фіксованим доходом. Оскільки замовлення і завод державні, то державі сам Бог велить гарантувати вчасне і повне погашення цих цінних паперів, включаючи виплату доходу. Природно, дата погашення має збігатися з терміном, коли очікується наявність потрібних грошей у казначействі.

Народ охоче дасть у борг свої гроші в тому випадку, якщо, по-перше, прибутковість буде достатньо привабливою, а по-друге, якщо випуск, обіг та погашення паперів будуть організовані на належному рівні. Зауважимо: ресурси ці цілком можуть обійтися заводу і державі дешевше, ніж кредит у банку, оскільки, як мінімум, тут не буде банківської маржі. Ну а інші плюси ті ж, що і в попередніх випадках.

Гіпотетичний приклад другий (не військовий і не бюджетний). Припустимо, що під егідою уряду розроблено і планується до запуску проект створення у нашій порівняно технологічно відсталій країні суперсучасного заводу з виробництва не менш сучасної та передової продукції. І що дуже швидко після запуску цього виробництва продукція буде затребувана в усьому світі, а проект обіцяє велику економічну вигоду. Але, як завжди, на реалізацію проекту грошей немає, а інвестори не поспішають – інвестиційний клімат їх не влаштовує. Ми займаємося цим кліматом, але... І що ж, чекати відповідних кліматичних умов та сподіватися на багатенького дядька з-за кордону?

Ось тут знову можуть стати в нагоді цільові облігації. Повторювати викладені аргументи сенсу немає. Зупинимося лише на джерелі погашення. Де взяти гроші? Дуже просто: після виходу побудованого заводу на прибуткову діяльність його потрібно продати (приватизувати). Тут клімат менше впливає, до того ж він до моменту продажу має (за обіцянками влади) стати хорошим. Всім зрозуміло, що працююче прибуткове підприємство коштує набагато більше вкладених у нього грошей. Тому продаж просто зобов'язаний принести у казну стільки коштів, що вистачить і з інвесторами (власниками облігацій) розрахуватися, і ще "навар" державі залишиться.

Взагалі-то будь-який фінансист або економіст, і навіть випускник подібного ВНЗ, що добре навчався, запросто додасть до написаного ще багато цікавого і корисного. А тим більше все це знає такий висококласний фахівець, як наш Міністр фінансів. То чому ми не бачимо нічого цього у житті?

Олександр Онищенко

www.ua-banker.com